Кімната, де камін чекають

Сергій зупиняється біля вікна, де чернетка тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 5191, 5192. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на вікно, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Сьогодні — досить, аби не питати про завтра.

A
5191
5191
5192
5192
5193
5193
5194
5194
5195
5195
5196
5196
5197
5197
5198
5198
5199
5199
5200
5200