Ключ, яка слухає кімнату

Олексій зупиняється біля вікна, де трамвай тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 941, 942. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на під'їзд, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Сьогодні — досить, аби не питати про завтра.

A
941
941
942
942
943
943
944
944
945
945
946
946
947
947
948
948
949
949
950
950