Павло зупиняється біля вікна, де сходи тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на вікно, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Назви приходять пізніше за події, і це нормально.
| A | |
|---|---|
71 | 71 |
72 | 72 |
73 | 73 |
74 | 74 |
75 | 75 |
76 | 76 |
77 | 77 |
78 | 78 |
79 | 79 |
80 | 80 |