Леся зупиняється біля вікна, де перо тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 1731, 1732. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на камін, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Деякі історії не потребують відповіді, бо самі нею й стають.
| A | |
|---|---|
1731 | 1731 |
1732 | 1732 |
1733 | 1733 |
1734 | 1734 |
1735 | 1735 |
1736 | 1736 |
1737 | 1737 |
1738 | 1738 |
1739 | 1739 |
1740 | 1740 |