Люстерко, що збирає подихи

Ада зупиняється біля вікна, де дзеркало тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2341, 2342. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на ключ, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Назви приходять пізніше за події, і це нормально.

A
2341
2341
2342
2342
2343
2343
2344
2344
2345
2345
2346
2346
2347
2347
2348
2348
2349
2349
2350
2350