Степан зупиняється біля вікна, де карета тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2081, 2082. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на канделябр, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Деякі історії не потребують відповіді, бо самі нею й стають.
| A | |
|---|---|
2081 | 2081 |
2082 | 2082 |
2083 | 2083 |
2084 | 2084 |
2085 | 2085 |
2086 | 2086 |
2087 | 2087 |
2088 | 2088 |
2089 | 2089 |
2090 | 2090 |