Кімната, де канделябр пам’ятають

Ірина зупиняється біля вікна, де пил тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2391, 2392. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на карета, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Назви приходять пізніше за події, і це нормально.

A
2391
2391
2392
2392
2393
2393
2394
2394
2395
2395
2396
2396
2397
2397
2398
2398
2399
2399
2400
2400