Андрій зупиняється біля вікна, де пил тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 1911, 1912. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на дзеркало, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Тиша входить у форму, як тканина у рамку.
| A | |
|---|---|
1911 | 1911 |
1912 | 1912 |
1913 | 1913 |
1914 | 1914 |
1915 | 1915 |
1916 | 1916 |
1917 | 1917 |
1918 | 1918 |
1919 | 1919 |
1920 | 1920 |