День, коли лист відкрився

Марія зупиняється біля вікна, де камін тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 3441, 3442. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на двір, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Сьогодні — досить, аби не питати про завтра.

A
3441
3441
3442
3442
3443
3443
3444
3444
3445
3445
3446
3446
3447
3447
3448
3448
3449
3449
3450
3450