День, коли лист відкрився

Зоя зупиняється біля вікна, де чернетка тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 341, 342. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на трамвай, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Сьогодні — досить, аби не питати про завтра.

A
341
341
342
342
343
343
344
344
345
345
346
346
347
347
348
348
349
349
350
350