Ірина зупиняється біля вікна, де вікно тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2041, 2042. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на чернетка, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Тиша входить у форму, як тканина у рамку.
| A | |
|---|---|
2041 | 2041 |
2042 | 2042 |
2043 | 2043 |
2044 | 2044 |
2045 | 2045 |
2046 | 2046 |
2047 | 2047 |
2048 | 2048 |
2049 | 2049 |
2050 | 2050 |