Степан зупиняється біля вікна, де дзеркало тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2421, 2422. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на перо, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Сьогодні — досить, аби не питати про завтра.
| A | |
|---|---|
2421 | 2421 |
2422 | 2422 |
2423 | 2423 |
2424 | 2424 |
2425 | 2425 |
2426 | 2426 |
2427 | 2427 |
2428 | 2428 |
2429 | 2429 |
2430 | 2430 |