Антон зупиняється біля вікна, де пил тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2481, 2482. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на пил, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Деякі історії не потребують відповіді, бо самі нею й стають.
| A | |
|---|---|
2481 | 2481 |
2482 | 2482 |
2483 | 2483 |
2484 | 2484 |
2485 | 2485 |
2486 | 2486 |
2487 | 2487 |
2488 | 2488 |
2489 | 2489 |
2490 | 2490 |