День, коли ключ заговорив

Анна зупиняється біля вікна, де під'їзд тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 1171, 1172. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на перо, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Сьогодні — досить, аби не питати про завтра.

A
1171
1171
1172
1172
1173
1173
1174
1174
1175
1175
1176
1176
1177
1177
1178
1178
1179
1179
1180
1180