Степан зупиняється біля вікна, де дзеркало тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2251, 2252. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на чорнило, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Назви приходять пізніше за події, і це нормально.
| A | |
|---|---|
2251 | 2251 |
2252 | 2252 |
2253 | 2253 |
2254 | 2254 |
2255 | 2255 |
2256 | 2256 |
2257 | 2257 |
2258 | 2258 |
2259 | 2259 |
2260 | 2260 |