Кімната, де карета чекають

Леся зупиняється біля вікна, де пил тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 311, 312. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на трамвай, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Тиша входить у форму, як тканина у рамку.

A
311
311
312
312
313
313
314
314
315
315
316
316
317
317
318
318
319
319
320
320