Картина, яка слухає кімнату

Марта зупиняється біля вікна, де двір тихо дихає. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 1211, 1212. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на жалюзі, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Чекати — це теж дія, інколи найточніша.

A
1211
1211
1212
1212
1213
1213
1214
1214
1215
1215
1216
1216
1217
1217
1218
1218
1219
1219
1220
1220