Картина стоїть при вході, як стриманий знак оклику. Повітря тут світле і терпляче, кроки підлаштовуються під тишу. У записнику є слова: 2311, 2312. Ніщо не квапить події: коли доторкнутися до речей, ключ клацає, чорнило ковтає паузу, а сторінки самі знаходять середину. День йде рівно, як трамвай на повороті. Достатньо підняти очі на шторка, перечитати напівзабутий рядок або зробити півкроку назад — і траєкторія визначається без галасу. Деякі історії не потребують відповіді, бо самі нею й стають.
| A | |
|---|---|
2311 | 2311 |
2312 | 2312 |
2313 | 2313 |
2314 | 2314 |
2315 | 2315 |
2316 | 2316 |
2317 | 2317 |
2318 | 2318 |
2319 | 2319 |
2320 | 2320 |